про збочування і збоченство

ЗБО́ЧУВАТИ, -ую, -уєш, недок., ЗБО́ЧИТИ, -чу, -чиш, док.
1. Сходити, збігати або з’їжджати вбік з дороги, звертати з певного напрямку куди-небудь, до чогось.
2. Звертати розмову, думку на якусь тему, особу, предмет.
3. перен. Відхилятися від правильного або певного напрямку в поведінці, діяльності, поглядах.

…збоченство починається десь збоку від норми.
воно проростає зсередини і ззовні, зусібіч, переплавлюючи тебе й мене на те щось нове, що завжди було давно забутим старим. чи забутим?

…збочуванням називали й називають те, що нелегко піддається розумінню чи “виправленню”. хоча виправляти не потрібно, а розуміти насправді не настільки й важливо – це знання на дотик, знання навпомацки. ми створюємо, змінюємо і поширюємо це знання, коли торкаємося – тілами, словами, життями. торкаємося без єдиної мети чи напряму – (без надії) сподіваючись на інший світ.

…збочення – ухил. хитка позиція, відхилення від “головної лінії”. кружляння по колу, подорож кудись убік нетореними стежками. синоніми до “збочені”: ненормальні, девіантні, розпусні, спотворені, помилкові, хворі, порушення, шкідливі, злі, аморальні. точно, це ми. тобто – всі, кого відкидає суспільство нормальне, законослухняне, пристойне, красиве, правильне, здорове, витримане, корисне, добре, моральне. чи не забагато нас, відкинутих? тих, хто свідомо сходять з “праведної стежки”; тих, кого зі “шляху до успіху” зіштовхують обставини, норми чи закони; тих, хто навіть не може ступити на цей шлях, оскільки визнані “збоченими” з народження і до смерті?

…збоченство гуляє за руку зі схибленістю і їсть льодяники. бути похибкою, чути “дегенерати” й думати про генерацію, до якої я/ти/ми належимо й не належимо. ні тут, ні там, і водночас – обабіч спільнот та назв, виживати й називати себе – навіть своєю відмовою називатися. таке буття на межі теперішнього й майбутнього пронизує, розриває, викривлює – іноді тіло, іноді свідомість. шкода, що ми залишаємо так мало слідів. шкода, що наші сліди так швидко приховують. але ж ми знаємо-відчуваємо, що в нашому темному мерехтінні відбувається цікаве й неймовірно живе: збочена творчість, збочувані теорії, збоч-життя.

…збоченство збочує навіть “квір” – перевертає його і повертає розмову з заходу на схід, з півночі на південь, згори донизу. адже у “збоченстві” – злиденність і злість “з”. бунтівна бридкість “б”. опір і округла повнота “о”. чорнота і чудові чудовиська. енергія збоченого серпика літери “е”. неспроможність, ненормальність і невидимість. секс, страх, сором, сміливість, старість (та їх відсутність). і “т” – може, творчість, а може, ти? врешті, “в” як (політична) впертість. як взаємообмін і взаємопідтримка. і як вразливість – те, що об’єднує всіх нас…?

у цього тексту не було початку й не буде кінця, – тому що ти завжди можеш продовжити його в будь-якій формі, збочити на свій смак і передати далі 😉

Сяйво

Фемінізм, зіни, солідарність

ЗБОКУ давно цікавиться феміністичним самвидавом, і любить згадувати його історію. Цього разу ми хочемо поділитися збіркою зінів, створеною під час проекту “Фемінізм, зіни, солідарність: опір дискримінації на папері і в реальності”. Ця збірка здалася нам незвичайною з кількох причин. По-перше, до поширення комп’ютерів та інтернету зіни переважно робилися “вручну”, як і належить самвидаву. Такий самвидав було важче тиражувати, і він часто губився. Зараз зіни верстаються на комп’ютері у вигляді “повноцінних” книжок або брошур – графічні редактори та інтернет дозволяють легко тиражувати, поширювати матеріали і зберігати їх, проте для такої роботи часто потрібні спеціальні знання і навики, і втрачається  особливий шарм ручної роботи, відчуття матеріалів, безпосередність досвіду творення. Збірка, яку ми публікуємо, –  колекція відсканованих “рукотворних” матеріалів, тому її важко визначити (що це: документ чи арт-книга?). Ми вирішили не виносити суджень про зміст чи форму збірки, а натомість опублікувати передмову  і деякі зображення, та коментарі людей, що брали участь у зіноробних майстернях.

На зображенні розворот зіна, виконаного на білому папері. Ліворуч – зображення маскулінної людини з довгим русявим волоссям і бородою, схоже вирізане з глянцевого журналу і приклеєне на сторінку зіна. Поруч з вирізкою домальована розмовна хмаринка, в ній надпис FIN (“кінець”, французька). Праворуч на сторінці надпис «ГАЗЕТА ЗВЬОЗДОЧКА» намальований вручну сірими кольорами, та малюнок восьмипроменевої зірки, що схожа на сніжинку, в блакитних тонах. Зірка прикрашена наклеюваними кристалами.

Ми вважаємо, що зіни є важливим освітнім та мистецьким інструментом боротьби з дискримінацією та висвітлення замовчуваних тем. Самвидав подібного роду залучає різні техніки і матеріали, його легко відтворювати та поширювати. Як творчий інструмент, зіни також є простором для щирого і незалежного висловлювання, що дозволяє залучати більше людей і подолати бар’єр між людьми з вищою освітою і без, академічними текстами і усними історіями.

(з передмови)

Ці зіни було створено вручну під час декількох майстерень, які дали можливість зібратися фемініст_кам з різних міст. Майстерні відбувалися в форматі колективних обговорень, історії та ідеї з яких стали матеріалом для самвидаву. Ми обговорювали перетин дискримінацій та їх вплив на життя учасни_ць; проблеми, викликані нормативністю великих громадських організацій; вплив локального та регіонального контексту на досвід учасни_ць; саме питання “вразливості” і того, як підтримка може обмежувати тих, кого визначають чи не визначають як “вразливих”.

Збірку можна умовно под лити на дві частини: перша частина – історії про дискримінацію і боротьбу з нею, друга частина – творче осмислення активістського вигорання.

(з передмови)

ЗБОКУ: Чому зустрічатися і робити щось спільно важливо для фемініст_ок?

  • “з багатьох причин, насправді. по-перше, це дуже феміністична традиція, збиратися гуртками і обговорювати книжки, кіно чи готуватися спільно до акції; по-друге, це шанс зустрітися з товариш_ками, яких ти давно не бачил_а; по-третє, це, мені видається, згуртовує місцеву спільноту, формує коло товариш_ок, яким ти довіряш і які підтримують одн_а одн_у”.
  • “Я думаю важливо бути в тілі і мати контакт з іншими через телесний досвід, мережа робить наші зв’язки іншими, а органів сприйняття в нас більше, ніж монітор ноута. При зустрічі створюється простір, рух і можливість відчути реальність, доторкнутись в різних смислах одна до одної, пити разом чай. Створення таких матеріальних об’єктів як зін має потужну силу і підтримку. Буття разом робить нас сильніше.”
  • “Раніше я не вагалась і йшла на всі акції, які стосувалися фемінізму, їздила на літні/осінні школи. А тепер мені важливо зустрічатися саме коли ця зустріч горизонтальна, коли ми самі вирішили щось зробити і чимось розважитися. Це допомагає переживати вигорання, та надає підтримки.

ЗБОКУ: Що для тебе означає можливість зробити свій зін? 

  • “Це спосіб зматеріалізувати свій голос, свою позицію, особливо коли мейнстрімні феміністичні медійні майданчики іґнорують анархо-феміністичну та квір- повістки. також цікаво спробувати робити щось творче “аналогово” та “вручну” на відміну від вже звичних мені цифрових мистецьких практик.”
  • “До воркшопу я не була впевнена, що вмію робити зіни. Прийшла за компанію. Але загалом маю вже один готовий зін і один який забрала на доопрацювання. Для мене це можливість зробити висловлювання, яке може існувати самостійно.”
  • “Для мене це було вперше, ця можливість мені показала, що я не пустота, а що я можу зробити круту річ (власна оцінка), це змінює ставлення до себе, точніше закладає камінець в фундамент зміни мого ставлення.”
На цьому малюнку, ймовірно, зображено захід сонця. Знизу лінії горизонту надпис «Закати патриархат». Ще нижче три надписи «ZIN» «ЗИН» «ЗІНЪ» виконаних червоним, зеленим та синім кольорами відповідно.

ЗБОКУ: Які емоції чи думки викликає готова збірка?

  • “Сум та тривогу, оскільки так багато активіс_ток почуваються маргіналізованими та вигорілими. Водночас це якесь світле почуття бо згадуєш наші гамірні та затишні воркшопи. а також радію, що таки маю однодум_иць і що вони такі талановиті та креативні.”
  • “Я завжди полювала за активістськими збірками. Тепер знати, що мій зін і зін товариш_ок у збірці, яку зможуть побачити активіст_ки, фемініст_ки подібні до мене, яких я навіть не знаю для мене дуже захопливо.”
  • “Я бачила зіни на нашому воркшопі, вони виглядали круто, але я не уявляла як це стане збіркою. Тепер коли я бачу збірку – хочеться робити нові зіни і нові збірки. Мені такого видання дуже не вистачало.”
  • “Я вражена красою, силою зінів, вони ресурсні, свободні і буремні. Особливо впадає в око зін “активіст” -для меня ця ідея має тиражуватись.”
  • “Це потрібно! Це потрібно!”
На малюнку зображено сім надписів «АКЦІЯ» розташованих один над одним. Поверх них намальвано прозору антропоморфну постать з шістьма руками, одна з двох ніг зігнута в коліні а стопа притулена до коліна іншої ноги. Разом із заплющеними очима це створює враження що істота медитує.

З повним текстом збірки можна ознайомитися за посиланням нижче: 

“Свободна!”

8 березня ЗБОКУ розпочинає нову рубрику – ЗБОЧісторії, в якій будемо розповідати про різні збоч-ініціативи та історії в далекому і недалекому минулому.

“Свободна! – Анархо-феминистский проект о свободе” – ресурс, який розпочала українська анархо-феміністська група «СВОБОДНА». Сайт став активним у 2007 році і перетворився на важливий анархо-феміністський та анархо-квір ресурс у російськомовному інтернет-просторі. Зараз сайт недоступний онлайн, але доступний через архів. Сайт «Свободна!» мав три основні категорії. У розділі «мое тело» піднімалася тема репродуктивної свободи («я вам не матка»), публікувались матеріали з феміністської самоооборони та загалом зв’язку гендеру і тілесності, а також секспросвітницькі матеріали («анатомія»).
У розділі «тексти» можна було знайти теоретичні тексти (такі як «Гендер і стать» Ігоря Кона, «Гомофобія і гетеросексизм» Домінік Девіс, чи тексти Емми Голдман); визначення таких понять як «квір» чи «трансгендерність»; а також інтерв’ю з феміністськими групами з різних країн, статті про історію фемінізму та переклади зінів. Наприклад, текст «Анархія це квір» з брістольського зіну «Evening queer», в якому разом з критикою моралі, капіталізму та моногамної гетеропатріархальної культури стверджувався зв’язок квір і анархістських практик. Також «СВОБОДНА» видавала й власний одноіменний зін, який продавався в крамничці дружнього проекту zaraz.org (київського порталу лібертарних ініціатив).
На «Свободна!» можна було також побачити матеріали та обговорення на різні тем – від антифашизму до міграції, новини про анархістські, феміністські, лгбт-події та лесбійські спільноти, а також афішу феміністських та квір-заходів (переважно diy-формату) в СНД та європейських країнах. Колектив «СВОБОДНА» проводив і власні заходи – наприклад, феміністську демонстрацію в Києві 8 березня 2008 р. від Майдану Незалежності і по Хрещатику (цікаво, що тоді активіст_ки жалілися на те, що жодна з запрошених жіночих громадських організацій не лише не приєдналася до маршу, а й навіть не відповіла на запрошення).


У третьому розділі сайту – «искусство» – публікувалися візуальна, музична і diy-творчість, листовки і зіни. На честь 8 березня ЗБОКУ публікує деякі матеріали зі «Свободна!»:

Наклейки за право на аборт (2007)

Наклейки о гендере, силе, свободе и борьбе (2008)

комікс «Я – это всего лишь я» – переклад французького зіну Bavardages #6 (2008)
comix_ELSA_Im

комікс “Смывай свой гендер!”
смывай свой гендер

зін “Свободна” про насильство в активістському середовищі
А також радимо почитати пряму мову людей, які розпочали «Свободна», про проект та їхню власну свободу – https://web.archive.org/…/svobodna.org.ua/category/about-us/

·         Кр.:

Я хочу бороться и идти к разрушению гендера (общественно обусловленного конструкта), который лежит в начале всего неравенства женщин и мужчин. На основе гендера вырабатываются соответствующее образцы поведения, которые поддерживаются в обществе для того, чтобы сохранить его нынешний вид.
Мне этот нынешний вид противен. Сохранять его не охота. И поэтому я борюсь против того поведения, которое мне навязывают через мифы, науку, труд, правовую систему или тупое физическое насилие.
Я стараюсь отвергать то, чему нас учат в семьях, школах, СМИ и жестко против этого выступать.
Мы – я вместе с вами – должны стремиться уничтожить все проявления контроля и системы власти, и, наконец, саму власть, потому что, надеюсь, никто не хочет жить в мире, в котором все отталкивается от патриархального уклада, не только угнетающего женщин, но и делающего из мужчин угнетателей. В мире, где я должна подвергаться инструментам власти, придуманным только для нашего большего отчуждения. Где расстояние увеличивается не только между нами и мужчинами, но и самими женщинами.
За такой мир:

где я сама буду выбирать, как мне жить, без заранее данных правил
где не будет угрозы применения тупого физического насилия
где женщины и женщины, мужчины и мужчины, женщины и мужчины не будут друг другу отчужденными

хочу и буду бороться!

·         Робина:

В течение жизни мне приходилось побывать во многих ситуациях, когда фактически я оставалась одна на один со своей несвободой. Бедность, ясли, садик, школа, насилие, созависимость,  улицы города, любовь, наркотики, семья, университет, рабочее место, спецприемник и снова садик… Этот список можно растянуть на несколько страниц, так как несвобод много и все они существуют одномоментно. Так как не бывает просто женщины, просто мужчин и просто детей, все мы носим на себе пестрые наряды, рассказывающие о нашем происхождении, культуре, способе мышления, о наших болезнях, нашей истории, наших достатках, характерах и наших предрассудках. Передо мной остро стоит вопрос о том, как мы оказались в таком жалком положении, и как из него выбраться?

Ситуация со свободой в мире следующая – везде, где на бумаге встречается слово свобода – на деле мы сталкиваемся с ее антитезой (несвободой). Данное лицемерное положение делает всех людей на планете рабами – и богатых и бедных, и женщин и мужчин, и детей и взрослых… Для того чтобы добиться реальной свободы, необходимо отказаться от «демократических» лжесвобод, которыми нам туманят мозги вот  уже 15 лет. У нас нет права на собственный вариант исхода событий, все возможные уже прописаны. И поэтому необходимо отдавать себе отчет в том, что инициатива наказуема исполнением. Если я свободно выбираю, я сама и несу все тягость ответственности за свой выбор и не должна ждать, что кто-то станет помогать мне, не должна манипулировать. В свою очередь, если кто-либо станет мне помогать, они ни в коем разе не должны делать это, предполагая, что я должна буду испытать некое сдерживающее мою свободу чувство благодарности перед ними.

Свобода выбора для меня – анархия, свобода слова – акции прямого действия, свобода вероисповедания – отсутствие веры, свобода  прессы – самиздат, свобода передвижения – куда-и-когда-хочу – туда-и-тогда-еду, свобода рынка – DIY… Но для всех вышеописанных свобод более уместно использовать слово борьба. Так как вместо того чтоб свободно жить, каждый день необходимо сражаться только лишь за саму возможность.

Настоящая же свобода ждет меня тогда, когда за мой выбор ко мне не будут применяться санкции. А от своей безответственности страдать буду только я. Тогда не будет тех, кто сочиняет и исполняет предписания. Тогда, когда мы в муках погребем останки государства.

·         Lilac:

Я свободна, когда могу сама выбирать для себя, кем быть.

Когда мне не навязывают платье, плиту и «работу для женщин» только потому, что у меня женские половые органы.

Когда я могу выбирать, куда идти, или могу выбирать не идти, когда мне не навязывают, как думать и как говорить.

И когда у меня есть доступ к информации, чтобы делать осознанный выбор и принимать информированные решения.

·         Лена:

Быть свободной – это возможность самовыражаться, творить, говорить и выглядеть так, как этого хочеться мне, не ориентируясь на чье-то мнение и ожидания.

Но свобода – это в то же время и огромная ответственность за свои действия. Ведь я не могу быть свободной, дискриминируя кого-то или ущемляя кого-то.

Свобода – это избавление от предрассудков и стериотипов. В моей голове. И вокруг. Ведь настоящая свобода возможна только в гармонии с самой собой, с окружающими, с природой.

Борьба с несправедливостями и уродствами этого мира – это мой путь к свободе!

·         К.:

Каждый день напоминает, что за свободу нужно бороться. За свободу женщины, существа и личности. Нужно вгрызаться в нее, не отпускать и отстаивать. Дома, на улице, в магазине, на работе, в школе, университете, кино, метро, везде и всегда. Я чувствую давление в поведении, словах, взглядах. давление на меня и таких как я. Я глубоко переживаю и болезненно реагирую на каждую несправедливую ухмылку, реплику, шутку, которая касается женского пола.
Я заявляю, что я свободна!
Моя свобода – любить, чувствовать, думать самой, делать, что вздумается, отвечать за то, что делаю. Слушать и понимать, говорить и быть услышанной, быть сильной и слабой, быть для всех и ничьей, быть СОБОЙ. Я свободна от стереотипов, от традиций, от правил, от рамок, от указов, от давления, от границ. Я свободна от условностей пола и гендера. Я – человек. И я хочу жить, а не существовать.

·         Марта:

мы те, кому больно
мы те, кому не все равно
мы те, кто считает, что можно меняться и менять
мы девочки и мальчики, женщины и мужчины, что-то между, что-то больше и меньше, ни то и ни другое.
мы здесь чтобы рассказать о нашем с вами мире. мире, где дискриминируют и страдают. где все роли распределены, но мы не хотим играть в этом спектакле.
мы хотим рассказать о нашем мире, где мы боремся за каждый кусочек свободы.
нас заколебал сексизм, патриархат, власть и система.
мы хотим сделать хоть немного, чтобы превратить анархо-феминизм из непонятного, пугающего слова, в само собой разумеющееся мышление и жизненную реальность.

Валентина Петрова, “Листівка на пам’ять”

Невелика розмова з Валентиною Петровою, художницею і феміністкою, про її перформанс “Листівка на пам’ять”, який відбувся в рамках виставки “Що в мені є від жінки?”:

В.П. – документация вот этой работы с открыткой – это одна (ОДНА) фотография, гг

я почти победила в этой битве, но теперь оказывается, что победительниц в этой битве нет )

М.Р. эта?

[фото 1]

Валентина Петрова, "Листівка на пам'ять"

[на фото Валентина Петрова стоїть спиною до камери у сірому плащі, який вона розпахує перед іншою людиною. дія відбувається в освітленій галереї з білими стінами. праворуч від Валентини висить на стіні портрет фемінної людини в довгій аристократичній біло-блакитній сукні. ліворуч – перформанс художниці Ірини Кудрі, в якому вона стоїть в чорному одязі, притулившись до стіни, а її голова знаходиться на полиці, що прибита до стіни, поміж інших побутових предметів]

В.П. – просто я очень не люблю документацию и всячески ее избегаю, а потом через пару лет что-то нужно – и ничего нет. да, это единственное фото

М.Р. – а фото самой открытки?

В.П. – ну, и это тоже. но только это не фото открытки, а фото, которое пошло на открытку )

М.Р. – его лучше не использовать?

В.П. – нет, почему, используй. оно ведь в свободном доступе в интернете

М.Р. – тут не вопрос доступа, а нам интересно как ты это видишь и что хочешь сказать

В.П. – ну, открытка часть работы – без нее работы, собственно, нет. с другой стороны в виде фото – это уже и не открытка. но без изображения ничего непонятно. о, давай я просто сделаю фото открытки – у меня вроде должна быть где-то одна. даже на фотоаппарат смогу сделать, чтобы качество было ок

[фото 2]

Валентина Петрова, "Листівка на пам'ять"

[фото листівки з проекту Валентини Петрової. на листівці – голе тіло Валентини, без голови. вона стоїть біля світлої стіни і розпахує сірий плащ, в якому вона вдягнена]

М.Р. – то есть это высказывание выходит двух компонентное перфоманс и открытка?

В.П. – ну там таким образом все было – я раскрывала плащ и пугала всех своим голым телом и при этом я предлагала купить открытку на память об этом моменте – открытки были прикреплены к изнанке плаща. на открытке только тело без головы – это осознанная объективация себя. на открытке я также, как на перформансе, была голой в распахнутом плаще. вот эта открытка (которая на память, то есть сама открытка как память) – это и должна быть единственная форма документации- память как документация. но при этом фото объективирующее и от него, по идее, следовало бы отказаться

М.Р. – но это вроде как и часть работы

В.П. – но в общем я и сама не до конца понимаю, что там и как должно работать

да, часть работы точно

это про выбор. купишь ли ты объективирующую открытку у женщины, которая сама себя объективирует, но это эмансипативное действие в данном случае. купишь – то есть вступишь в капиталистическое рыночное взаимодействие, которое само по себе ставит крест на любой эмансипации

то есть все работало таким образом – я вроде как отыгрывала роль эксгибиционистки. но моя женская идентичность и роль, а также статус художницы позволяли мне вступать в следующую фазу взаимодействия – купли-продажи

М.Р. – мне кажется эта совокупность смыслов отображает состояние какого то количества эмансипированных женщин – они стремятся управлять своими жизнями и телами но все ещё используют патриархальные рыночные отношения где главный товар это женские тела

В.П. – да, но это ведь связано с тем, что других рыночных отношений у нас нет (да и могут ли они быть другими?)

но для меня здесь еще очень важен момент памяти. он переносит всю работу из области слишком прямого высказывания

М.Р. – а тебя смущают прямые высказывания?

В.П. – как художницу – да, смущают. но только не видь здесь, пожалуйста, снобизма. это не снобизм – это потребность в дистанции, в зазоре, где, собственно, сама работа и рождается

Графічна серія Макса Рачковського

Макс Рачковський:

“1. Війна, як і інше насилля – чоловіча справа.
Чоловіки міряються, чий метафоричний фалос більший, на побутовому, публічному та національному рівнях.
Під час цих процесів відстоюються не лише території, майно чи життя, а власна маскулінність та положення в ієрархії домінування.
Насилля ледь не єдиний прийнятний, “нормальний” спосіб соціалізації чоловіків. Прагнення до замагальництва та перемоги, один над одним та над «іншими», з використанням насильницьких методів, не тільки виправдовується біологічними чинниками, але й конструюються та заохочуються суспільством на культурному рівні. Маскулінність чоловіків, які не вписуються в ці стратегії соціалізаці, ставиться під питання, вони стають субординованими недочоловіками. Війна, певно, є найбажанішим та найпрестижнішим місцем ствердження маскулінності.

2. здається, найганебнішим проступком в сучасному мачиському суспільстві є втрата/позбуття чи не “найціннішої” якості індивіда – маскулінності. “чоловіки”, чия гендерна репрезентація чи сексуальність не є підкреслено гетеронормативною (та ті, хто їм адвокатують/захищають) стають об’єктами “покарання” адептів мачкульту.
(тому розгін прайдів є для останніх справою “честі”.
субординація фемінності не обмежується періодичними акціями, а є щоденними практиками)

Публікацією цього проекту ми хочемо привернути увагу до ультраправої агресії в Україні та нападів 30 вересня під час Фестивалю Рівності в Запоріжжі. Проект Макса Рачковського, створений у 2016, нагадує, що і поліцейське насильство, і ультраправе насильство – частина однієї патріархальної нормативної системи.

[усі зображення виконані лінійно чорною кульковою ручкою на білому папері, ділдо виділені кольором. опис зображень у підписі до кожного малюнку]

Ян Губський, “Твоё “это не трансфобия…””, 2017

Ян Губский: “Я начал рисовать лет шесть назад, когда увлекся японской мангой. Думаю, оттуда я во многом перенял стилистику. То, что я рисую называю комиксной компьютерной графикой. Кроме рисунков для собственного удовольствия мне удалось еще поучаствовать в нескольких социальных проектах, например я рисовал биллборд против домашнего насилия, он висел в центре Запорожья, а еще иллюстрации к брошюре о гендере, которую делала “Лавандовая угроза”, транс-квир-анархо инициативная группа, участником которой я являюсь. Я бы хотел, чтобы мои рисунки были не просто хобби, но пока, к сожалению, рисую в свободное время и когда есть вдохновение. На эту серию картинок вдохновили множество высказываний ЛГБ-активисток_ов, про то, что у трансгендерных людей лишь “субъективное ощущение” трансфобии, и мы всего лишь “ссоримся” и “враждуем””

[опис зображень у підписі до кожного малюнку]

Також ви можете переглянути відеоблог Яна

 

 

графічний репортаж Жені Полосіної, 2017

 

Женя Полосіна: “графический репортаж – это пересказ конкретной ситуации в картинках. репортаж стремится честно документировать событие, оставляя зрителю полную свободу интерпретаций. тем не менее, любая документация содержит высказывание репортёра, начиная с выбора истории, героев и фокуса внимания, заканчивая эстетикой.”

[на зображенні: малюнки зроблені різнокольоровими фарбами (гуаш). на малюнках зображено учасни_ць вуличних акцій, які відбувались у Києві. це протест проти антиабортних ініціатив 2016 рік (на плакатах написано “Піклуйтесь про народжених”, “my body – my choice”); феміністичний марш 8го березня 2017 року (на плакатах написано “Не даруй квіти, даруй безпеку”, “Сексизм це не sexy”, “Моє тіло моє діло”); Марш рівності 2017 (намальовані людські фігури поєднано з фотозображеннями місць, де відбувалася хода; жовтим кольором виділено репліку “Права людини – моя гордість”)]

Свобода, равенство, сестринство

Свобода, равенство, сестринство

(Сравнительное интервью с феминистками из Украины и России о положении женщин)

Дмитрий Десятерик, 24/03/2016, День